Криворівня — старовинне високогірне гуцульське село в Верховинському районі Івано-Франківської області. Селище лежить у вигину річки Чорний Черемош по обидва його береги в мальовничій долині біля підніжжя гір Варитин (1038 м) та хребта Ігрець (1073 м). Через центр села прокладена автодорога Татарів - Коломия.
Село засноване в XVII столітті гуцулами — автохтонними жителями українських Карпат. За одними джерелами, перші письмові згадки про Криворівню зустрічаються ще з 1654 року, за іншими — з 1719 року. Суперечлива назва села походить від зигзагоподібної кривої в цьому місці лінії берегів річки Чорний Черемош та відносно рівній по горизонталі поверхні витягнутої уздовж берега ділянки землі, на який розташована нижня (стара) частина села. Так само є версія, що назва села походить від прізвища одного з перших нечисленних жителів цієї місцевості, Кривий. Гуцули, які жили на вершинах тутешніх гір, коли збиралися у справах до Долині, говорили "Піду до Кривого на рів".
Криворівня є одним з найстаріших сіл Гуцульщини та отримала славу її неофіційною «столиці». В даний час жителі села борються за привласнення Криворівні статусу «село-музей». У селищі існує 14 діючих етнографічних та історико-біографічних музеїв. Найбільш відомі з них: музей «Гуцульська Гражда» — житловий будинок-фортеця сім'ї Харуків, зразок гуцульського народного архітектурної творчості, «Музей гуцульського побуту», «Літературно-меморіальний музей І. Франка», «Будинок-музей Михайла Грушевського» 1953 року, дерев'яна церква Різдва Богородиці та дзвіниця (закладена в 1719, а побудована в 1818 році), з розписами темперою XIX ст., яка відзначається істориками, як найбільш досконале споруда в гуцульській школі народної архітектури. Серед жителів села існує легенда, що в цій церкві народний месник та вождь карпатських опришок Олекса Довбуш зустрів і полюбив дівчину Дзвінку, що згодом його й зрадила.
У Криворівні та прилеглих селах поширені, що йдуть ще з в дохристиянського минулого звичаї «чаклунства» — ворожіння та магічні передбачення. Людей, що займаються цим ремеслом, а також знахарством, тут називають мольфарами. Уміння використовувати силу магії і провидіння передавалося з покоління в покоління. Місцеві мольфари мають широку популярність не тільки на Україні, але й далеко за її межами як народні цілителі, екстрасенси, власники надприродних здібностей та неземного дару.
