Впродовж багатьох століть Закарпаття перебувало під гнітом іноземних загарбників. Понад 200 років Закарпаття, в тому числі і село Синевир, знаходилось під владою імперії Габсбургів. Національне гноблення, занепад національної культури, кріпосницький гніт стали причиною невдоволень жителів села.
Давня історія села
Перша писемна згадка про село Синевир відноситься до кінця ХVІ початку ХVІ1 століття. У верхній течії верховинської річки Талабори (Тереблі) знаходилось село оточене великими лісами, що в 1604 році називалось Зіневер. Згідно документів село разом з лісами, розташованими навколо нього, було володінням наслідників Карніша і Крічфолуші. В їх володіння входили луки, пасовиська, полонини, ліси.
Селяни-кріпаки займались заготівлею лісу та сплавляли його по бурхливій річці Тереблі в Тису, а далі в Дунай. Згідно письмових джерел 1851 року, лісові багатства села складалися з прекрасного смерекового лісу. В ці часи власниками лісів, пасовиськ були багаті родини Погань, Калої, Дарваї, Товт та інші. Ще і сьогодні збереглася назва однієї з полонин – Дарвайка.
На початку ХІХ століття почалося хижацьке винищення лісів, посилилася експлуатація верховинців – лісорубів. Торгівля лісом приносила поміщикам великі прибутки. Так, у 1817 році, поміщик Дарваї за 157 смерек отримав 26477 форинтів прибутку. Синевирський ліс відправляли на соляні промисли в Солотвино. Тяжка праця під час заготівлі та транспортування лісу лягла на плечі селян – лісорубів. Заготовляли ліс за допомогою сокир, ручних пил, свердел. Волами звозили вирубані дерева в одну купу. Після цього з дерев знімали кору, витримували рік і тільки тоді сплавляли деревину по Тереблі.
В другій половині ХІХ століття лісозаготівельна справа на території села набуває ще більшого розмаху. Вже використовується і вільно наймана праця селян – робітників. Тепер в лісовому господарстві було зайнято більше половини жителів села. Праця лісорубів та бокорашів була тяжкою і небезпечною, вимагала великі затрати фізичної сили. вміння та героїзму. Взамін синевирці отримували мізерну зарплату.
Існує декілька легенд щодо появи назви села Синевир. Але найбільш правдоподібною здається версія, що назва села утворилася з двох слів: Синій та Вир. Якщо глянути на село з полонини, то в низу видніється прекрасний синійвир, синя долина. Це синє забарвлення надають селу гори, вкриті хвойними лісами, безліч гірських струмочків та синє карпатське небо.
ХХ століття
За роки іноземної окупації неписьменність серед населення села Синевир досягала 90%. Мадярський закон про народну освіту від 2 червня 1907 року вказував, що в українських селах угорська мова повинна викладатись щодня. Так, в 1921 році повідомлялось, що в селі Синевир школа угорська, але діти зовсім не розуміли угорської мови на якій велося навчання. Незаперечним є і той факт, що після закінчення Другої Світової війни в галузі освіти села Синевир сталося позитивно-якісні зміни. В селі відбудовується школа – семирічка. При школі був відкритий гуртожиток для учнів з сусідніх сіл. Окрім семирічної школи в Синевирі працювали п’ять початкових шкіл, а в 1949 році було відкрито середню та вечірню середню школу, робітничої та сільської молоді. У 1966 році побудовано приміщення середньої школи, а у 80-их роках збудовано шкільний інтернат, у якому згодом розміщено початкову школу. З 1952 року по 2013 рік здобуло середню освіту понад 3,5 тисяч молоді.
За останні роки в селі відремонтовано будинок побуту під лікарську амбулаторію. Відновлено роботу дитячого дошкільного закладу. Зроблено три підвісні мости через р. Теребля. В селі працюють понад 30 торгових точок. Приватним підприємцем відкрито хлібопекарню. В селі працює будинок культури, бібліотека, філія дитячої музичної школи.
Релігія
В 1905 році італійські майстри почали будівництво греко – католицького храму на місці старої дерев’яної церкви. В 1929 році проходила реставрація цієї архітектурної будівлі. Аналогом цієї споруди є церква в селі Великі Ком’яти. Сьогодні це діюча Православна церква. Силами громади греко-католиків в селі збудовано у 2002 році нову греко-католицьку церкву.
